Інтелектуальна власність. Каміл Ідріс. Глава 1

Каміл Ідріс ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ - потужний інструмент економічного зростання ГЛАВА 1

Перевага, яку Ейнштейн віддавав уяві порівняно зі знаннями, є відправним пунктом для цієї книги, оскільки інтелектуальна власність ґрунтується на силі уяви. Анітрохи не применшуючи значення знань, Ейнштейн розумів, що джерелом індивідуального, культурного та економічного поступу є здатність не тільки базуватися на існуючому фундаменті загальновизнаних знань, але й зазирнути за межі зробленого відкриття. Якщо б Ейнштейн задовільнився виключно вивченням положень фізики у тому вигляді, як вони подавалися йому у вигляді знань, то, цілком ймовірно, він був би зразковим студентом і ніколи не зміг розробити теорію відносності, що стала фундаментом сучасної фізики, котрий зберігає своє значення донині та продовжує розвиватися.

Історія людства є історією застосування сили уяви або, іншими словами, інновацій і творчості до існуючого масиву знань з метою розв'язання виникаючих проблем. Всі незліченні відкриття й інновації, починаючи від ранніх писемностей Месопотамії, китайської рахівниці, сірійської астролябії, древніх обсерваторій Індії, друкарського верстата Гутенберга, включаючи створення двигуна внутрішнього згоряння, відкриття пеніциліну, використання лікарських рослин і методів лікування Південної Африки, закінчуючи транзисторами, напівпровідниковою нанотехнологією, лікарськими препаратами з використанням рекомбінантних ДНК тощо, були результатом застосування уяви творчих людей у різних країнах світу, що дозволило людству досягти сучасного рівня технічного прогресу. Уява стимулює прогрес як у мистецтві, так і у науці. Музика, живопис, скульптура, твори літератури й мистецтва створюються особистостями, які не задовольняються старим і замість цього бачать і виражають ідеї та почуття новими способами.

Інтелектуальна власність (IB) - це термін, що описує ідеї, винаходи, технології, твори мистецтва й музики, а також літератури, які є нематеріальними при їхньому створенні, але потім стають цінностями в матеріальній формі як і кожний інший продукт. Наприкінці цієї глави подано короткі визначення й пояснення класичних форм IB — патентів, авторського права, знаків для товарів і послуг, а також деяких нових форм. Однак нам достатньо сказати, що IB є комерційним застосуванням творчої думки для розв'язання технічного або художнього завдання. Вона не є продуктом сама по собі, а являє собою особливу ідею, що стоїть за цим продуктом, або спосіб, яким ця ідея виражена, або ж відмітний характер того, як цей продукт названий або описаний.

Слово «власність» використовується для опису вищезгаданої цінності з урахуванням того, що даний термін застосовується тільки щодо винаходів, творів і найменувань, стосовно яких певна особа або група осіб претендують на володіння або власність. Факт володіння є важливим, оскільки, як показує досвід, пов'язаний із цим потенційний економічний ріст забезпечує потужний стимул для інноваційної діяльності.

Важливо також відзначити, що IB є результатом інноваційної діяльності, заснованої на існуючих знаннях, результатом творчих удосконалень того, що успішно використовувалося в минулому, або результатом застосування нових творчих форм вираження для колишніх ідей і концепцій.

Термін «інтелектуальна власність» нещодавно став актуальним, а часом суперечливим. Легко знайти статті, в яких йдеться про останні тенденції щодо IB. Деякі автори піддають IB критиці, вважаючи її негативною силою або чимось несуттєвим для країн, як розвиваються; інші стверджують, що вона є гальмом для творчості. Такі погляди стають популярними міфами й впливають на розвиток культури. У цій праці розглядаються питання, чому ці міфи є помилковими й чому IB особливо важлива сьогодні як для розвинених країн, так і для тих, що розвиваються.

Ми від початку маємо визнати, що для більшості людей IB або залишається невідомим, незрозумілим терміном, або є чимось таємничим та загадковим. Нові технології й творчі витвори пронизують сучасне суспільство, однак лише дехто дійсно усвідомлює, що їхнє повсякденне життя оточене результатами творчості й об'єктами IB, які дають початок усіляким законним правам, включаючи їх власні. Підвищення суспільної поінформованості про роль IB є ключем до сприяння широкому розумінню IB і поваги до неї, а також до системи, котра забезпечує її розвиток та охорону. Щоб дійсно переконати громадськість, включаючи найактивніші групи громадянського суспільства, необхідно задіяти їх у процес таким чином, щоб вони усвідомили себе учасниками здорової й надійної системи IB. А для цього вони мають бути включені в постійний діалог і почувати себе повноважними представниками цієї системи.

ВОІВ проголосила загальну цінність IB2 і показала, що IB властива всім народам, має місце за всіх часів й в усіх культурах, знаменує собою світовий розвиток та історично сприяє прогресу суспільства. Інтелектуальна власність є спадщиною для всіх нас.

Славетний американський хімік і винахідник африканського походження Джорж Вашингтон Карвер відомий своїм вченням про те, що винахідництво доступне всім людям незалежно від їхнього економічного стану, раси або національності. Карвер робив винаходи й одержував патенти3 на способи сівозміни з метою збереження живильних речовин у ґрунті й виявив сотні нових використань для одержання врожаю такої культури, як земляний горіх, що створило нові ринки збуту для фермерів США. Значущість його вчення в наш час зросла більше, ніж будь-коли, оскільки нам доводиться боротися з технологічним розривом між багатими и бідними країнами, що постійно збільшується.



Зміст його вислову полягав у тому, що сила уяви, спрямована на вирішення практичних проблем, не є винятковою компетенцією якихось держав або народів, але є силою, здатною рухати вперед окремі особистості та нації. Інтелектуальна власність має відношення як до сільського господарства, так і до аналогових сигналів, як до лікарських рослин, так і до мікробіології, народної музики та протоколів передачі файлів.

Ця книга присвячена економічному аспекту рушійної сили інтелектуальної власності. Вона спрямована на дослідження концепцій, що стоять за різними формами IB, а також на з'ясування того, як вони діють у реальному житті; у меншій мірі вона є технічним або правовим трактатом. Вона є практичним посібником за своїм підходом, а досягнення у використанні засобів IB ілюструються короткими статтями або прикладами, що розповідають реальні історії підприємництва в різних частинах світу й те, як у них використовувалася IB. Для читачів, не знайомих з інтелектуальною власністю, будуть корисними деякі історичні факти.

ІСТОРІЯ ВИНАХОДІВ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Мало хто стане буде заперечувати, що сучасна наука, технологія й ремесла формують наше повсякденне життя. Найбільш давні технологічні досягнення й успіхи витягнули людство з феодальної системи суспільства (див. таблицю 1.1). Приблизно в останні 100 років технологічне лідерство стало визначальним фактором у створенні національних багатств і забезпечило зростання держав.

ТАБЛИЦЯ 1.1. Основні винаходи, які змінили хід розвитку людства

Від древніх ритуалів, музики й танців, поховальних обрядів, печерних розписів, письмового слова і театралізованих вистав до використання сучасних технологій, таких як фонограми, целулоїдна кіноплівка, бездротове мовлення, програмне забезпечення й цифровий запис, людство ідентифікувало себе й визначалося через культурну творчість і виразні засоби у формі художніх творів та виконань. Більша частина цієї творчості дійшла до наших часів і продовжує процвітати у фольклорі або інших формах традиційних знань. Сучасна музика, кінофільми, книги, мистецтво та інші форми творів або експресії є показником соціального прогресу і якості життя. Як приватна власність своїх творців, вони цінуються суспільством з багатьох причин (зокрема за їх економічну, політичну й культурну роль), але особливо важливим є те, що в них виражена й продовжує жити спадщина творчих прагнень людини.

Інтелектуальна власність — не нове поняття. Венеційський закон від 1474 року містить згадування першого системного підходу в охороні винаходів у формі патенту, який передбачав виключне право окремої особи, що вперше обмежує суспільну сферу інтересів. У XVI столітті Англія при Тюдорах вже має патентну систему, а законодавчий акт щодо монополій, прийнятий у 1624 році, був першим письмовим законом, котрий забезпечував надання монопольного права на винахід на обмежений період часу.

Друга половина XVIII століття стала золотою добою торгівлі й промисловості для багатьох країн, а також часом художньої творчості, наукових інновацій і політичних змін. Саме в це століття просвітительства багато країн створили й прийняли свої перші патентні системи. Наприклад, перший патентний закон у Франції, який забезпечив охорону прав винахідників, ухвалено у 1791 році після Французької революції й прийняття Декларації про права людини й громадянина. У 1788 році у Сполучених Штатах Америки прийнято Конституцію, що включала спеціальні положення відносно патентів й охорони винаходів шляхом надання винахідникам виключних прав.

Що стосується авторського права, то саме поява й поширення друкарських верстатів спричинили необхідність законодавства про авторське право. Виготовлення книг у першому тисячоріччі було стомлюючим і повільним процесом. Переписувачі писали й копіювали книги вручну, деякі з них робили це з більшим художнім умінням, ніж інші. Рукописні книги призначалися лише для еліти. Релігійна інфраструктура була основною рушійною силою у збереженні знань у книгах, а також основним засобом поширення декількох копій тієї або іншої книги. Винахід Йоганном Гутенбергом знімних шрифтів і друкарського верстату десь у 1440 році став однією з історичних подій, які сприяли народженню першої у світі системи авторського права6. Що ж до охорони винаходів, то першою була Венеція, яка у 1469 році видала Джону Спайеру, першому книгодрукарю, виключне право «друкувати літери».

На початку другої половини XV століття з поширенням винаходу Гутенберга Римо-католицька церква повсюдно в Західній Європі забороняла книги, написані реформаторами і, як наслідок, в Англії та Франції виникла монополія на друкування. В XVI столітті монополія друкарів збереглася. При цьому прагнули захистити прибутки видавців і забезпечити контроль за друкуванням. У 1710 році Парламент Британії прийняв Закон королеви Анни, спрямований на ослаблення контролю видавців над друкуванням, а також на визнання прав авторів, надаючи їм або їхнім спадкоємцям виключні права перевидання книги протягом 14 років після її першої публікації. Цей закон назвали «актом заохочення навчання», він став одним зі стимулів включення до Конституції США положення про охорону інтелектуальної власності'. Вже на цій найбільш ранній стадії законодавство про патенти й авторські права відображало зміни в економіці. Після занепаду Венеції, починаючи з 1600 року, акцент економічного розвитку перемістився з півдня Європи на її північ. До 1800 року, незважаючи на те, що в декількох європейських країнах можна було знайти окремі приклади промислової концентрації, розвиток мануфактурного виробництва усе ще відбувався переважно за рахунок розростання дрібних ремісничих виробництв, а не фундаментально нових способів й організаційних форм виробництва. Однак у 1750-1870 pp. Європа переживає більші зміни, що відбуваються, серед іншого, і внаслідок росту міст, будівництва залізниць, інвестицій капіталу й розвитку заокеанської економіки10. До кінця XIX століття ці фактори привели до великомасштабної індустріалізації, заснованої на нових ідеалах індустріального суспільства, до появи сильних централізованих урядів і сильнішого духу національної самосвідомості. Ці події спонукали багато країн до прийняття їх перших патентних законів і законів про авторське право.

Однак становлення сучасної концепції законодавства в галузі інтелектуальної власності не завжди було безпроблемним. У XIX столітті одержали широку підтримку різні рухи на користь вільної торгівлі, що вимагали скасування патентної системи. Але потужна хвиля націоналізму, характерна для даного періоду часу, як видно, також відіграла важливу роль у розвитку тенденції прийняття й підтримки чинності сучасних законів про промислову власність.

ПЕРШІ МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ В ГАЛУЗІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ: ПАРИЗЬКА ТА БЕРНСЬКА КОНВЕНЦІЇ

У другій половині XIX століття переміщення товарів і робочої сили через національні кордони принесло з собою хвилю глобалізації в індустріальні держави. Незважаючи на те, що в окремих країнах були прийняті патентні закони, стала відчуватися потреба в міжнародній охороні винаходів. Так, у 1873 році іноземні учасники відмовилися брати участь у Міжнародній виставці винаходів у Відні, тому що вони побоювалися, що їхні ідеї можуть бути украдені й використані комерційним шляхом в інших країнах. Цей інцидент дав поштовх для народження в 1883 році Паризької конвенції з охорони промислової власності, що стала першою найважливішою міжнародною угодою, призначеною для надання допомоги громадянам однієї країни в одержанні охорони результатів їхньої інтелектуальної праці в інших країнах. Така охорона набула форми прав на промислову власність у вигляді патентів (на винаходи), знаків і промислових зразків.

У середині XIX століття відомі автори виявили, що їхні праці незаконно відтворюються й продаються в інших, ніж їхні власні, країнах, і що від цих країн вони не одержують ніякої авторської винагороди. Для того, щоб запобігти такій практиці, славетний французький автор романів «Знедолені» й «Собор Паризької Богоматері» Віктор Гюго заснував з групою відомих авторів Міжнародну літературну асоціацію, котра пізніше стала відомою як Міжнародна літературна та художня асоціація. Одним із її завдань було створення певної базової форми міжнародної охорони творів цих авторів. У 1886 році як основу для взаємного визнання авторських прав між різними державами ухвалено інший надзвичайно важливий міжнародний договір у галузі інтелектуальної власності, а саме Бернську конвенцію з охорони літературних і художніх творів.

Основним змістом обох конвенцій був принцип національного режиму, тобто рівна охорона як для громадян своєї держави, так й іноземців. Цей принцип якнайкраще визначений в оригінальному тексті Паризької конвенції шляхом включення відповідного положення про національний режим у статтю 2:

«Відносно охорони промислової власності, що стосується патентів, промислових зразків, знаків для товарів і послуг та фірмових найменувань, громадяни кожної країни Союзу користуються в усіх інших країнах Союзу тими ж перевагами, які надаються в цей час або надаватимуться у подальшому відповідними законами власним громадянам, не утискаючи при цьому прав, спеціально передбачених даною Конвенцією. Виходячи з цього, їхні права охоронятимуться так само, як і права громадян даної країни, і вони користуватимуться тими ж законними засобами захисту від будь-якого зазіхання на їхні права, якщо при цьому дотримано умов й формальностей, встановлених для власних громадян».

У перші 100 років після запровадження Паризької та Бернської конвенцій спостерігалося постійне зростання на міжнародному рівні обсягів охорони винаходів, знаків та інших об'єктів промислової власності й творів, що охороняються авторським правом. Протягом цих перших 100 років спостерігався також розвиток співробітництва між країнами у сфері інтелектуальної власності13. Постійна підтримка й подальший розвиток системи IB протягом останнього сторіччя засвідчує, що багато держав визнають роль інтелектуальної власності у сприянні та стимулюванні інновацій, а також досягнень у галузі технології й мистецтв.

У цьому зв'язку колишній Генеральний директор ВОІВ Арпад Богш сказав: «Пошук нових технологічних рішень і форм культурної й творчої діяльності заслуговує постійного заохочення, оскільки на доповнення до духовного розвитку, як свідчить історія розвитку націй, винаходи й твори культури є основними джерелами соціального та економічного розвитку людства. їжа, здоров'я, комунікації та інші фундаментальні потреби для виживання людства постійно поліпшуються й поліпшуватимуться надалі завдяки винаходам та іншим творам».

Історія розвитку IB - дуже велика тема, яку не можна вповні розглянути в цій главі. Однак дуже важливо відзначити той факт, що передумова, покладена в основу інтелектуальної власності, завжди виходила з визнання того, що власність на винаходи й творчі здобутки стимулює їхнє створення, а останнє, своєю чергою, стимулює економічний розвиток. Ланцюжок взаємозв'язків - від проблеми до знань, потім - до уяви та інновацій, далі — до інтелектуальної власності й, нарешті, до рішення у формі готової продукції - продовжує залишатися потужною рушійною силою економічного розвитку. Як ми побачимо далі в цій книзі, в сучасному світі взаємозв'язок між IB та економічним розвитком стає ще зрозумілішим у міру того, як IB виходить на перший план у рамках міжнародних дискусій.

ВИДИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Починаючи від зародження двох головних підвалин IB, а саме промислової власності й авторського права, інші форми розвивалися й одержували визнання або як складові вже існуючих видів IB, або як нові галузі.

Конвенція 1967 року, якою засновано ВОІВ, обумовлює, що IB має включати права, що стосуються таких об'єктів:

1. Літературних, художніх та наукових творів
2. Виконань, фонограм та мовлення
3. Винаходів в усіх галузях людської діяльності
4. Наукових відкриттів
5. Промислових зразків
6. Знаків та комерційних назв й зазначень
7. Охорони від недобросовісної конкуренції
8. Всіх інших прав, що виникають внаслідок інтелектуальної праці в галузях промисловості, науки, літератури та мистецтва.

Кілька міжнародних договорів, укладених після 1967 року, передусім Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС) Світової організації торгівлі (COT), ще більшою мірою прояснили й деталізували нові види інтелектуальної власності. Зокрема, спираючись на попередню роботу, здійснену ВОІВ, це було зроблено щодо топографій інтегральних мікросхем. Така тенденція засвідчує динамічну природу IB, котра змінюється у відповідь на розвиток техніки та культури, як, наприклад, апаратного й програмного забезпечення ЕОМ, цифрових комунікаційних технологій, Інтернету й геноміки.

Галузі, включені до підпункту (1), належать до «авторського права», а охоплені підпунктом (2) — до сфери «суміжних прав» інтелектуальної власності. Інші об'єкти, віднесені до підпунктів (3)—(7), становлять галузь промислової власності IB. Нижче стисло схарактеризовано найбільш загальнопоширені форми IB.

Патент (на винахід)

Патенте виключним правом, виданим на винахід (виріб або процес, який забезпечує новий спосіб виконання чого-небудь або пропонує нове технічне рішення певної проблеми). Він забезпечує охорону винаходу на обмежений період часу, звичайно на 20 років від дати подання заявки у країні або країнах, в яких він патентується, в обмін на публічне розкриття винахідником свого винаходу. Патентовлас-ник має право вирішувати, хто може, а хто не може використовувати запатентований винахід, а також може дати дозвіл або ліцензію іншим сторонам на використання винаходу на основі взаємно погоджених умов. Власник може також продати своє право на винахід будь-кому, хто пол'м стає новим власником даного патенту. Після того, як минає термін дії патенту, охорона закінчується й винахід може використовувати будь-яка особа.

Знак для товарів і послуг

Знаком для товарів і послуг, або просто «знаком», є розпізнавальна назва, логотип або інший знак, який ідентифікує джерело товарів і послуг. Знаки для товарів і послуг допомагають споживачам відрізнити продукт або послугу, що походять від одного товаровиробника, від продуктів і послуг, вироблених іншим товаровиробником. Знак забезпечує охорону для свого власника шляхом запобігання сплутування відносно джерела при розподілі товарів чи послуг або при видачі ліцензії на їхнє використання іншими. Період охорони варіюється, але знак може залишатися дійсним невизначено довго завдяки безперервному комерційному використанню або реєстрації та її подовженню. Сукупність патентів і знаків для товарів і послуг часто називають «промисловою власністю».

Авторське право та суміжні права

Авторське право є сукупністю прав, які надаються творцям літературних і художніх творів. Цим творцям та їхнім спадкоємцям належать виключні права щодо використання або надання ліцензій на використання іншими відповідного твору на погоджених умовах. Творець, наприклад, може дозволити або заборонити щодо свого твору:

- його відтворення в різних формах, таких як друкована публікація або фонограма;
- його публічне виконання, наприклад у вигляді п'єси або музичного твору;
- передачу в ефір або по інших каналах мовлення, включаючи радіо, телебачення або супутниковий зв'язок;
- його переклад іншими мовами або адаптацію (переробку) в інші форми, наприклад адаптацію роману в сценарій фільму.

Авторське право застосовується до багатьох різних видів художніх творів, включаючи картини, музику, поеми, п'єси, книги, архітектуру, хореографію, а також до творів, які в цілому не вважаються художніми, - зокрема, комп'ютерних програм, карт і технічних креслень.

Суміжними правами є права, які сформувалися десь в останні 50 років «навколо» авторських прав. Вони включають право виконавця на своє виконання, право виробника на звуковий запис у відповідному записі та право організації мовлення на мовлення.

Багато творчих витворів, які в цілому охороняються авторським правом, потребують масового поширення, повідомлення, а також фінансових інвестицій для їхнього поширення (наприклад, для публікацій, звукових записів та фільмів). Тому автори часто продають права на свої твори окремим особам або компаніям, які здатні здійснити їхнє матеріальне подання, маркетинг і поширення в обмін на оплату (у вигляді одноразової виплати або поточних відрахувань). Такі майнові права обмежені в часі, згідно з відповідним Договором ВОІВ цей строк становить період життя автора плюс 50 років після його смерті. У деяких країнах останній термін подовжується до 70 років. Авторське право може також включати немайнові права, які передбачають право вимагати визнання авторства на твір та право заперечувати проти будь-яких змін твору, котрі можуть зашкодити честі та репутації автора.